Він був започаткований кілька років як такий, що сприятиме розвитку письменницьких талантів мешканців Чорноморська, активізації художньої та документальної літератури в духовному житті міста, вшанування пам’яті В.Сагайдака.
У порівнянні з попередніми роками, кількість учасників зменшилась. Але, ми безмежно дякуємо авторам, які відгукнувся на нашу пропозицію і надіслали на конкурс свої творчі роботи:
- «Степова літургія» - Людмила Матвієнко.
- «Передосінь» - Олександр Кривошапка.
Цього року, з огляду на поточну ситуацію в країні, ми змушені обмежитися віртуальними привітаннями наших учасників, однак, дипломи обов’язково знайдуть своїх героїв, будуть надіслані поштою.
Рішення журі - цього року не визнавати нікого переможцем конкурсу на щорічну міську літературну премію імені Василя Сагайдака за кращий твір
Особлива подяка членам журі Конкурсу .
Ще раз запрошуємо до участі в Конкурсі наступного року.
Продовжуймо наші традиції – любімо й бережімо рідну мову!
А, ми пропонуємо Вашій увазі думки членів журі про нові літературні збірки наших кандидатів:
Крістанова Юлія, начальник відділу культури:
«Вихід нової книги – це завжди не пересічна подія для Чорноморського літературного простору! Творчість Валентини Матвієнко позначена живими почуттями, вони свідчать про авторську оригінальність, своєрідність творчого стилю. Щиро вдячна пані Валентині за творчість та відповідальність перед суспільством за виховання сучасного і прийдешніх поколінь.»
Калита Олена, член журі:
Матвієнко Людмила «Степова літургія».
З зворотної палітурки книги, що має назву «Степова літургія» споглядає усміхнена вродлива жінка – її автор Людмила Валентинівна Матвієнко, член Національної спілки письменників України. В її творчому доробку збірки «Русявчині казки», «Легенда народження ночі», «Закоханий янгол», «Обіми сущого», «Повінчана із степом Ярославка», «Сказання про край Чорноморський»...
І ось нова книжка авторки, що має назву «Степова літургія». В ній Людмила Валентинівна зробила спробу нанести на папір сторінки з дитинства Тараса Григоровича Шевченка. Для чого? Для того, щоб зрозуміти і дати зрозуміти юному читачеві, що і хто вклав за ті короткі роки, які і звуться дитинством, в його душу і серце любов до рідної землі, ім’я якої – Україна. Які думи, сни, поривання, зустрічі з людьми зробили з нього поета і художника. Як його сердечко вбирало дух землі, що пахне хлібом, сонцем і квітучими соняшниками, а розмови з дідусем проростали в душі правдою про величну історію України, козацької роздольної слави, степовим запахом волі. Адже саме дитинство це початок великої дороги, що веде в безкінечні горизонти. Але, щоб ступити на ту дорогу, треба сколоти не тільки свої босі ноги, але ще свої серце та душу. Сколоти спогадами, які все своє життя намагатися перетворити в нову реальність України.
І письменниці це вдалося. Книга читається на одному подиху. І закриваючи її, вже ясно розумієш, чому Творець відзначив саме Тараса душею Пророка, який, досягнувши Олімпу, спустився на землю, до своєї рідної України, щоб у фарбах, малюнках, а найголовніше, – у Слові прославити, звеличити свою Україну. А також показати всьому світу кожну сльозинку, кожен стогін, і разом з тим, всю велич свого козацького українського роду, якому не було і ніколи не буде на землі переводу.
Ця розмова з дітьми про дитинство Тараса, така невимушена, правдива, чесна, вона саме для дня сьогоднішнього нашої України. Дня нелегкого, але такого, що під його проблемами бачиш день завтрашній: світлий, розумний, добрий до нас, українців. Тільки потрібно працювати на цей день прийдешній. Працювати і бачити ті степи широкополі, чути пісню козацьку, вільну і отой «Заповіт», що ним до кожного серця своїх нащадків звертався Тарас Григорович Шевченко. Пророк, який вийшов з дитинства, засмученого кріпацтвом, але сповненого вільною красою своєї Батьківщини, яку передав кожному з нас. Як звернулась до нас усіх авторка: «Вічно буде квітнути і пахкотіти земля, яка зростила генія».
Книга цікава і повчальне не тільки для дітей, але і для усіх нас, громадян України. Вважаю, що вона має отримати премію, яка започаткована в честь Василя Сагайдака – людини, що також віддала душу, серце та свій поетичний дар рідній землі – Україні.
2. Олександр Кривошапка. «Передосінь».
Олександр Кривошапка яскраво заявив про себе зі своєї першої збірки поезій «Вересовий дощ» і зростав у кожній новій збірці, приваблюючи читачів своїм образним баченням світу, своєрідними признаннями у коханні, щирістю почуттів. Нові поетичні збірки: «Яскрава біль», «Просто неба» принесли з собою нові поетичні здобутки. Вірш його став динамічнішим та складнішим. До того ж, він завжди у пошуках: бо турбують нові теми, що породжує таке не завжди просте життя.
І ось нова збірка «Передосінь» сповнена новими фарбами та творчими перлинами, зверненими до серця читача в пошуках істини. Як завжди, читати вірші Олександра не просто, бо потрібно не йти протоптаною поетичною стежкою, а пробиратися лабіринтами його думки, складними, але такими, що зачіпають читача за саму душу.
Молодецька Антоніна, член журі:
«Мої роздуми щодо конкурсних книг такі: надані матеріали не можна порівнювати чи оцінювати за одними критеріями, бо вони різні за жанром, стилем та формою викладу. Обидві заслуговують на увагу. Більш зрілим мені здається Кривошапка (глибше, розмаїтіше тематично), Матвієнко - легко, красиво, життєво. Отже, пропоную розділити премію на двох, підтримати і поезію, і прозу. Наступного разу намагатися залучити більше учасників, щоб було змагання. Сьогодні ж варто подякувати, підтримати.»
Лещенко Євгенія, член журі:
«Степова літургія» - Людмила Матвієнко
Так вже вийшло, що якщо ти українець - то тебе з шкільних років насичують інформацією про Тараса Шевченка - кумира української літератури, символу свободи, справедливості і невгасимого духу.
Програма нашого Міністерства освіти звеличує його до мучеників і героїв: з перших класів всі школярі напам'ять знають «Заповіт», далі з історії довідаються про кріпосне право, а потім вже нікуди не дітися від «Катерини», «Мені тринадцятий минало», «Гайдамаки», «Думи мої думи»...
Останнім часом усе більше уваги дослідники і просто зацікавлені шукають у його життєписи «невідоме» і «пікантне», а саму біографію ще більше переплітають міфами, легендами і домислами. Та, як впевнено заявила наша чорноморська авторка Людмила Матвієнко , яка переставляє свою роботу «Степова літургія», що сам Тарас їй наснився та надихнув на народження книги про себе. І вона звісно, як більшість українських письменників, не могла не залишити свою ідею невтіленою і не написати про нього.
Мені було цікаво,що ж такого нового дізналася Матвієнко та прочитавши першу сторінку я зрозуміла, що нового мало, та є самовідданість авторки та її незрівняне художнє слово, висока майстерність описувати деталі. То з яким трепетом Людмила Валентинівна самостійно написала передмову, говорить про те, що вона до цієї книги відноситься, як до маленького дива , що йде від самої душі. І, чесно кажучи, читаючи , мене вразило в першу чергу те як ласкаво та душевно авторка описує початок життя Тараса Шевченка, його дитячі мрії. Те, як він щиро любив багату природу України, її простори, степи і лани. Як ніжно авторка описує перше кохання Тараса – Оксану , яка була янголятком, що злетіло з небес. Розмови з дідусем , його сни , його переживання за неволю та кріпацтво. Про те як він сильно хотів вчитися малювати та ніхто з дяків не хотів з ним займатися. Про те як трагічно пережив маленький хлопчина смерть матері. Але це горе спонукало його йти, вирушити у невідомість на зустріч до дорослого життя, а головне до мрії, яка здавалося не здійснена.
Всі твори в цьому виданні хронологічно побудовані та переплітаються з поезією Матвієнко , і це дарує естетичну насолоду та зручність у сприйнятті даного матеріалу. Несподіваним поворотом стали розповіді про простих людей і те як їх повсякденне життя перепліталося з ім’ям українського пророка.
Для тих, хто правда цікавиться його творчим шляхом і життєвою позицією – видання буде корисним. Для тих хто навчається у школі – буде більш ніж цікавим, тому, що Людмила Матвієнко створила справжній образний світ , що не схожий на ті інші до яких ми звикли читаючи біографії великих українців.
- Рекомендую, звернути увагу на уривок «Казка місяця», неймовірно захоплюючий опис світанку.
«Передосінь» - Олександр Кривошапка.
У кожної людини наступає такий момент у житті, як переосмислення. На початку свідомого життя ми пізнаємо самих себе та прокладаємо свою дорогу, шукаємо свій шлях. Задаємо собі одвічні питання – Хто я? Для чого Я? Намагаємося зрозуміти себе і все, що знаходиться навкруги. Спочатку все досить наївно, а потім наступає час, коли наповнена душа підводить підсумки. Поезія Олександра Кривошапка в його новому збірнику «Передосінь», як підсумок певного періоду, адже представлені вірші помітно відрізняються, манерою написання, змістом, характером. Кривошапка показує себе зрілого, мудрого і в новій книзі сміливо й оригінально експериментує, випробовує власні сили через неочікувані метафори.
Головними мотивами творчості поета так і залишаються - життєві цінності, взаємини людини з Природою, духовність у широкому розумінні. А нова поезія — як роздум про життя і місце людини у ньому, як сповідь чутливої душі. Водночас художні засоби досить прості, повні чіткості і зрозумілості.
Назва «Передосінь» в моєму розумінні говорить про те, що автор шукає нові інструменти в поезії але вже через призму свого життєвого досвіду.
Переклад поетичних творів інших авторів, на мою думку, вийшов прозорий, ритмічний, лексично розмаїтий.
