В м. Іллічівську пройшов IX Всеукраїнський фестиваль народної пісні “Серпневий заспів — 2015” імені Ю. Штельмаха

 

I знову у небі Iллічівська, сповненому спекою останнього, а тому і найгарячішого місяця літа, закружляли фестивальні журавлики «Серпневого заспіву», що злетілись сюди з усієї України. Шлях до берегів Чорного моря для них вже знайомий та вторований. Адже прилітають ці обереги пісенного свята до нашого зеленого, уквітчаного вінками парків та прикрашеного перлами фонтанів міста вже вдев’яте. Прилітають, щоб співати на алеях та білих сходах Приморського парку, у пляжному вечірньому присмерку під шерхіт хвиль ласкавого, хоча і названого Чорним моря, та на сцені літньої зали культурно­ділового центру порту під глибоким нічним небом, по якому пролягає споконвіку знайомий цим птахам утаємничений Чумацький шлях. Є надія, що і в подальшому будуть нести гарячі серпневі вітри цих пісенних птахів разом зі співочими колективами до Iллічівська, бо усі, хто побував у нашому причорноморському місті, хто дарував свої пісенні скарби в обмін на щире захоплення глядачів, назавжди причарований цим дивним місцем, що поєднало в собі солоний вітер та хвилі прадавнього моря з зеленою прохолодою численних парків і скверів. Тим більше, що з цього року Iллічівський міський фестиваль­конкурс української народної пісні ім. Ю. Штельмаха отримав вагоме фахове підвищення — став всеукраїнським.

Засновникам та упорядникам цього пісенного свята довелося дуже багато попрацювати, щоб не тільки розкрити перед іллічівцями пісенні скарби нашої Батьківщини, але й, також традиційно, познайомити їх з народними майстрами, які не тільки зберігають прадідівські традиції у виготовленні глиняного посуду, вишивки, іграшок та інших предметів вжитку, що ними користувалися у своєму повсякденному побуті наші предки, але й опанували нові, народжені потребами сьогодення. Тож для того, щоб виразніше і чіткіше постало споріднення таких народних уподобань, як спів і прикладне мистецтво, фестивальне дійство сумістило у собі виступи хорів та ансамблів з роботою чарівного «Містечка майстрів».

31 липня у Приморському парку, на шляху відпочивальників, які вже призвичаїлися ходити цією алеєю до міського пляжу, несподівано з’явився пліт з вербових гілок, окресливши територію, яка на тиждень стала «містечком», що в ньому розташували свої вироби майже дев’яносто майстрів з усіх регіонів України, від степів сходу нашої країни до Карпатських гір. «Містечко» хоча й тимчасове, але має свого мера, незмінного від першого «Серпневого заспіву», — Варвару Гуцуляк, талановиту майстриню, яка і нитками унікальні вишивки вимальовує, і бісером, мов фарбами, працює, і обрядові ляльки виготовляє. А до того ж має талант незвичайного організатора, бо зуміла в наш нелегкий час зібрати до Iллічівська чи не сто майстрів народного декоративно-прикладного мистецтва.

На численних ятках вже зранку було розкладено стільки різнокольорових скарбів, що обтяжені пляжними парасольками та іншими причандалами для відпочинку гості нашого міста мимоволі стишували крок і починали з великою цікавістю розглядати розмаїття виставлених на огляд виробів, створених умілими та працьовитими руками майстрів та майстринь, і купувати уподобане.

Далі музики видувають з найрізноманітніших «флейт світу» від скандинавських до перуанських, виготовлених Костянтином Мітопару, притаманні їм мелодії. I нічого, гарно це в них виходить.

Та не тільки флейти, сопілки та глиняні коники вміють співати­виспівувати. Кришталь також любить це робити. У тому переконалися усі, хто зупинявся біля кварцевих шедеврів — своєрідної родзинки цьогорічного «Містечка майстрів», привезених Олександром Чертенком з Києва. Численні мініатюрні прикраси, фігурки звірів та птахів, прозорі хрестики, підвішені за тоненькі ниточки, видзвонювали тоненько та мелодійно пісню щастя і теплого українського літа. Як не дивно, але виготовлені вони з природного матеріалу, який найважче піддається обробці. Як? Це таємниця майстра…

Секретар міськради О.Р. Боровська, якій була довірена ця честь, поздоровила присутніх з початком дев’ятого фестивалю­конкурсу та передала привіт від міського голови В.Я. Хмельнюка, який, на жаль, не зміг бути присутнім на святі. Свої вітання подарували також Варвара Гуцуляк, майстриня Тетяна Аргатюк, керівник польського музичного колективу «Красовіанки» Барбара Литвинюк та інші учасники свята. Подякували організатори свята і меценатам, що допомогли в організації побуту «містечка», в тому разі і підприємцю Леонтію Павлюку. Потім прийшов час концерту, що його розпочала піснею «Мова єднання» талановита іллічівська пісенна зірочка Діана Мазур, а продовжили своїми виступами хорові колективи — учасники сьогорічного фестивалю.

Кілька слів про фестиваль та відкриття «Містечка майстрів» кореспонденту сказав і заступник міського голови С.О. Білюк:

– Я щасливий тим, що в Iллічівську вже вдев’яте проходить таке по­українському щире та велике свято. I душа переповнюється гордістю за наше місто. Адже цим фестивалем ми робимо свій внесок в розбудову України, об’єднання всіх її регіонів в єдину міцну країну. А що найкраще об’єднує людей, як не пісня — слова і мелодія якої сповнені любові до своєї рідної землі? Коли лунає українська пісня, не тільки забуваєш про негаразди, але й починаєш замислюватися: а чи все я зробив, щоб така пісня лунала завжди і лунала під мирним небом нашої Батьківщини.

Спека та сонце, що не захотіло хоч на деякий час сховатися за хмарами, внесли свої корективи в фестивальний розклад: час початку його пісенної частини було перенесено на 19.30 вечора, отож і урочиста хода колективів співаків почалася трохи пізніше, ніж звичайно. Але вже о шостій годині вечора біля музею ім. О. Білого, звідки вона традиційно розпочинається, почали збиратися співаки, що приїхали в Iллічівськ майже з усіх регіонів України. Старі друзі, які познайомилися під час попередніх пісенних свят в Iллічівську, дружньо стрічалися, розповідали про свої новини та з гордістю демонстрували нові сценічні костюми. I, звичайно ж, усім хотілося поспілкуватися з членами хорового колективу, що приїхав на фестиваль з Польщі. А потім усі вишикувалися у різнокольорову колону і під власні пісні та музику муніципального диксилендового оркестру рушили вулицями міста до літньої зали культурно­ділового центру порту.

I ви і уявити собі не можете, скільки радощів принесло це дійство як його учасникам, так і численним глядачам, що на всьому його протязі фільмували побачене, а також і самі приєднувались до ходи, співаючи разом з усіма веселих пісень. Хто ж з українців не знає їх, хто не співав­виспівував на весіллях та численних родинних святах?

Хочеться відзначити, що цьогорічний фестиваль зібрав не тільки рекордну кількість учасників, але й глядачів. Тому сидячі місця у залі мали лише ті, хто прийшов сюди завбачливо, ще за годину до початку. Те ж саме було і на другий, і на третій, заключний, день фестивалю.

Коли учасники фестивалю, глядачі і поважне журі зайняли свої місця та під високою напівпрозорою стелею зали запанувала тиша, за традицією вийшов настоятель Свято­Миколаївської української церкви Київсь­кого патріархату о. Михаїл і благословив усіх талановитих та вірних шанувальників української пісні. I тих хто несе її людям, і тих, хто, незважаючи на труднощі, організовує та проводить такі необхідні для України заходи, і тих, хто на протязі віків створював і зараз продовжує створювати та пропагувати наш український скарб — пісню. I тих, хто не може без цієї пісні жити.

Потім запрошений ведучим до слова заступник міського голови С.О. Білюк привітав присутніх з відкриттям пісенного свята та запропонував усім разом виконати Гімн України, що й було зроблено.

Творчих злетів та удачі в конкурсі побажали учасникам начальник міського відділу культури Ю.А. Крістанова та В.С. Штельмах — вдова композитора і поета Юрія Штельмаха, яка дев’ять років тому приклала такі величезні зусилля, щоб творче напрацювання її чоловіка не пішло у безвість, а залишилося слугувати людям, Україні. Що це їй вдалося зробити, говорить те, що фестиваль існує вже майже десятиліття, перетворившись, до того ж, з міського у всеукраїнський.

Були і ще виступи, поздоровлення та побажання успіху, а потім на сцену запросили одразу два хорові колективи — заслужений народний ансамбль пісні і танцю «Дарничанка» та народний аматорський хор «Княжа вольниця» Києво­Святошинського району Київської області під керівництвом П.О. Андрійчука, професора, заслуженого працівника культури України. А якщо говорити конкретно, людини, працею якого українська пісня піднялася на такий високий рівень, що полонила собою не тільки Україну, але й усе близьке та далеке зарубіжжя та стала для всього світу символом вільної, нескореної України.

Зала завмерла і видихала тільки для того, щоб аплодувати, відбиваючи долоні, та кричати «Браво!»

Вона супроводжувала цими діями і «Дарничанку» з «Княжою вольницею», і польських «Красовіанок», і народний хор «Терниця» з Борисполя, і співучий київський «Жайвір», і нашу рідну іллічівську «Червону калину» — рідну доньку її першого керівника Юрія Штельмаха, за творчу долю якої ми потерпали багато років. I яка не тільки вижила, але й зміцнилася, та змогла, завдячуючи своєму енергійному керівникові Яні Наумовій, досягти великих творчих успіхів. Не обійшли оплесками і виступ іллічівського ж хору ветеранів «Надія», що за минулі роки не постарішав, а помолодів і разом зі своїм керівником Вірою Сокур долає все нові творчі вершини.

Ніхто з 13 творчих колективів, що виступали першого дня, не були обійдені оплесками, адже всі вони були чудові —  як по творчому вишколу, так і по силі любові до своєї української пісні.

Другий день фестивалю був не менш насиченим та цікавим не тільки для глядачів, а, насамперед, для його учасників. Адже до початку вечірнього конкурсного виступу творчих колективів вони змогли взяти участь у роботі майстер­класу заслуженого працівника культури України, професора Київського національного університету культури та мистецтв П.О. Андрійчука, досхочу наспіватися на творчому майданчику у Приморському парку, ознайомитися з досягненнями національного центру «Iнститут виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова», а також провести вільний час на пляжі та огляді нашого міста.

Але о 19.30 всі вже бу­ли в залі КДЦ порту, готуючись до виступу. Що й казати, всі з 14 колективів, що виходили цього вечора на сцену, — і ті, що вперше приїхали до Iллічівська, і «ветерани» творчого змагання були цікаві та професійно підготовлені. Тим не менш, хотілось би вирізнити серед них фольклорні колективи «Калина» з Прилук, «Лютізька левада», «Подільські музики», які змогли «реанімувати» та донести до слухачів неповторну «родзинку» виконання пісень, що була притаманна нашим предкам, які співали, ідучи після довгого та важкого дня з поля чи поганяючи волів, що тягли вози в Крим по сіль. Й голоси лунали своєрідні, і музика проста, що її виконували не професійні музиканти, а сільські музики на тому, що траплялось під руки: гребінь, саморобний бубон, пилка…

Та хто і як би не виступав, всі пісенні знахідки другого фестивального дня вплелися ще кількома квітками у фестивальний віночок «Серпневого заспіву».

I поки колективи протягом недільного дня відпочивали на морі, спілкувалися в «Колі друзів» чи виспівували в «Містечку майстрів», журі працювало: порівнювало, сперечалося, вишукувало компроміси. А потім підписувало почесні грамоти та дипломи, що їх повезуть додому, у різні регіони нашої країни всі ті, хто прийняв участь у «Серпневому заспіві».

Нарешті вечірня прохолода зібрала до зали глядачів  і учасників фестивалю, щоб почути, які колективи стали переможцями, та послухати, як співають у спільному гала­концерті учорашні суперники.

А на сцені знову «Дарничанка» та «Княжа вольниця» — хори, що завоювали прихильність і глядачів, і учасників фестивалю. Але ці уславлені колективи — не суперники іншим учасникам «Серпневого заспіву», адже вони, як пояснила присутнім солістка хору Валентина Барташ — вдова композитора I. Сльоти, приїхали для того, щоб ще раз уславити українську пісню та показати іншим співакам, на який рівень її можна підняти довершеним виконанням. I полинула до самого неба пісня, в якій об’єдналися радість і скорбота, смуток і гордість, а також бажання, щоб цвіла наша країна під мирним небом вічно.

Нарешті настав час підводити риску під фестивальними днями та називати переможців. Це право отримала член журі, народна артистка України Лариса Стадніченко. Нікого не залишили байдужими, сказала вона, звертаючись до зали, виступи колективів, всі співали гарно, але все ж були серед них і найкращі. Отож два третіх місця присуджено народному аматорському фольклорному гурту «Подільські музики» з Вінниці та хору народної пісні «Червона калина» Палацу культури Iллічівська.

Друге місце заслужив народний аматорський вокально­хоровий гурт «Зорецвіт» (м. Канів). А на найвищу переможну щаблинку постав народний аматорський хор «Чорнобривці», що приїхав з селища Гоща Рівненської області. Крім того, і ці колективи, і всі інші (а практично усі вони нагороджені у різних номінаціях дипломами та грамотами) отримали подарунки від В.С. Штельмах, В.I. Гоцуляк, голови «Просвіти» нашого міста В.О. Сидорук та начальника міського відділу культури Ю.А. Крістанової.

 

ИзображениеИзображениеИзображение

 

ПНВТСРЧТПТСБНД
    Опитування

    Нажаль зараз немає активних опитувань

    Тут ви можете подивитися результати минулих опитувань